3 лютого 2017 р. греко-католицька громада у с. Черепин вшанувала річницю смерті Слуги Божого о. Августина-Клемента Цебровського. Після Літургії і панахиди вірні пригадали родини душпастиря, які за вірність громаді полягли жертвами насилля партизанської боївки.

Детальніше

 

«Правда визволить вас» (Ів 8,32). Неправдиві новини й журналістика миру» – це тема послання Папи Франциска на 52-ий Всесвітній день суспільних комунікацій, що відзначатиметься у травні 2018 року, текст якого оприлюднено 24 січня 2018 р., в день святого Франциска Сальського, небесного покровителя журналістів.

Аудієнції у папи Франциска єпископів Росії

Покрита мороком забуття, постать о Інокентія Тимка, ЧСВВ – ісповідника віри ХХ-го століття, впродовж останніх  десяти  років стала предметом дослідження о. Василя Носи, голови Рахівського філіалу, Інституту Історії Церкви Мукачівської греко-католицької єпархії.
Ідучи за порадою св. Папи Івана Павла II збирати свічення та документи про новомучеників, по крупинках шукав матеріали про цю постать в архівах, каталогах, історичній літературі та  польових дослідженнях. Знайдене нами подаємо нижче і нехай послужить воно  для прослави ісповідника віри о. Інокентія Тимка, ЧСВВ. 
Спогади про молодість і покликання 
Февронія Тимко, 14.01.1923 р. н., в заміжжі Федорко розповіла що батько о. Інокентія - Іван Тимко походив із Галичини, а матір Марія Шандор походили із Закарпаття, і переселилися до села Коцура, краю Воєводина (Бачка), Югославія в числі багатьох переселенців за розпорядженням австрійської цісарівни Марії Терезії (1740-1780). В боголюбивій сім`ї Івана та Марії Тимків народилося в цьому селі 8 дітей: Іван 1906, Онуфрій 1908, Іриней 1913, Марія 1917, Серафима 1919, Агафія 1921,  Февронія 1923 та Володимир 1928 р.н. Батька Івана Тимка в 1914 р. забрали на фронт Першої Світової війни, де він скоро попав у російський полон. 
 
16 грудня 2017 р. у Ватикані Конгрегації справ святих оприлюднила  інструкцію  "Мощі у Церкві: автентичність і зберігання"  що регламентує дисципліну поводженням із мощами святих. У вступі зазначається, що мощі у Церкві завжди були об’єктом пошани та уваги, оскільки тіло блаженних і святих, визнаних через беатифікацію та канонізацію Апостольською Столицею призначене до воскресіння, було на землі живим храмом Святого Духа та середником освячення. Але вони не можуть були представлені для вшанування вірними без належного ствердження церковною владою їхньої автентичності.