Друк

Від лютого 2014 р. Україна перебуває у стані не проголошеної військової агресії Росії, активна фаза якої з 24 лютого 2022 триває ось уже 40 день. Жертвами війни без будь якого дотримання правил і принципів ведення бойових дій стають як цивільні так і військові, як дорослі так і діти а це понад 300 тис. українців, з яких понад 13 тисяч загиблих (цивільних і військових) та близько 1,5 млн. біженців з окупованих територій Криму, Донбасу і Луганщини. об'єкти цивільної, економічної, громадської та військової інфраструктури. Заручниками війни є тисячі родини, члени яких (чоловіки, сини і дочки), в лавах Збройних сил України стримують агресію Росії на межі з анексованим Кримом, на Донеччині та Луганщині.

В Україні влада, люди доброї волі, миряни (через волонтерський рух) у благодійних товариствах, як Карітас ) і Церква (через капеланське служіння у війську, духовний провід постраждалих соціальну опіку жертв війни, які зазнали травм, втратили рідних, майно, намагаються гоїти рани російської військової агресії усі разом шукають шлях до віднови миру та територіальної цілісності України.

Принцип війни як агресії який веде до руйнування соціальних зв'язків і деградації людини Церква засуджує ще у Старому Завіті у історії братовбивства Авеля Каїном, а у Євангелії від Матея 26, 52 Христос вказує апостолу Петру який хоче взятись за меч "Хто візьме меча, від меча і загине". Перед лицем жахіть війни ми шукаємо шляху як чинити гідний опір агресору і як відновити територіальну цілісність України. Ще у часі І світової війни праведний митрополит Андрей Шептицький виразно засуджував війну, як антикультурний феномен Основою всякої культури мусять бути такі принципи: шанувати людське життя, людську свободу, людську працю; науку, мистецтво… Людська культура у своїй істоті є або вселюдська праця, вселюдське добро й мусить мати за мету вселюдську єдність, або є фатаморґана. Війна та її причини мусять бути названі антикультурним феноменом» З філософії культури, 1935 р. ЦДІА України у Львові, Ф. 358, оп. 1, спр. 2.

Ще як єпископ Станіславівський Кир Андрей висловив у першому пастирському посланні «Християнська робота» (1899) готовність не лише до голошення Божого Слова, але й до повної посвяти у праці для добра вірних. Кир Андрей як душпастир бачив мету праці у спасінні душ: «Нехай відлученим буду від Христа, коби лиш ви були спасенні». Кир Андрей вказує, що на ціль своєї місії: «Шукаю душ ваших, і бажаю вашого вічного спасення», але також звертає увагу, що шлях до осягнення щастя – у турботі про здоров’я, добробут, просвіту і народний інтерес, тому стверджує: «Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеві нічо нє є чуже, що дітей єго обходить». Пастирське послання Християнська робота, 1899.

Кир Андрей у посланні «О квестії соціальній» (1904) зазначав,що право приватної власності та гідної оплати праці – це осердя християнського соціального вчення від часів проповіді Ісуса Христа. Кир Андрей наголосив, що індустріальний поступ та капіталізація засобів виробництва породжують з однієї сторони добробут невеликої групи промисловців та юристів, а з іншої сторони – провокують міграцію селян у міста, де їхній майновий добробут як робітників залежить від сумлінності і волі промисловців. Кир Андрей висловив думку, що влада великих індустріальних магнатів доходить до можливості розв’язувати чи завершувати війни, тому дієві засоби впливу для врегулювання соціальних напружень митрополит убачав в укладанні угоди між працедавцем і робітником про справедливу оплату праці за сумлінно і добре виконану працю, а також право на відпочинок.

У вересні 1914 р. Галичина потрапила у військову окупацію Росії уряд якої у Галичині вів активну працю по організації освіти молоді і виховання педагогів які повинні були виховувати вірних у дусі лояльності та вірності імператору Миколі. Щоправда метою, яку пропагувала Росія, було ідеологічне використання освіти і виховання з метою укорінення «панславістських» ідей “збору руських земель” в ім’я імперських амбіцій побудови Великої Росії. Митрополита Андрея за заклик до лояльності Католицькій церкві і як зробили висновки жандарми до імператора Австрії був арештований жандармами і за звинуваченням у антиросійських настроях вислано його до Курська (Росія). У засланні Кир Андрей серед невигод і терпінь керувався принципом «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду, – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коби лишень Ви, мої браття, були спасенні». І з заслання він висловлює прагнення щоб були створені харитативні інституції і уже в час І світової війни у Львівській митрополії, розвинули діяльність гуманітарні товариства соціально-харитивного напрямку: «У січні 1916 р. при всіх трьох наших ординаріатах (створено) «Українські єпархіальні комітети опіки над воєнними сиротами. В липні 1917 р. створене «Українське крайове товариство охорони дітей і сиріт», в квітні 1920 р. засновано «Укр. Фонд опіки вдів і сиріт, в червні 1920 одержує затвердженя власне статут «Український городський комітет у Львові який вже півтора роки працював без статутів» ЦДІАЛ, ф. 572, оп. 1, спр. 13, Статути, протоколи товариства «Українського сирітського захисту ім. А. Шептицького в м. Львові». «Українське крайове товариство охорони дітей і сиріт» було покликане займатися опікою не лише військових сиріт, але й неправечними (фізично скаліченими), занедбаними і підкиненими, убогими і хворими. У доповіді о. Василь вказував на потребу виховання залишених дітей: «Віддані впливу вулиці і ростуть самі дико і з них є відтак суспільне шумовиння, котрого приходиться нам тяжко соромити, або попадають під чужі впливи і пропадають для своєї народності… Прецінь ясна річ що в купі виховується тільки пацятко, в стайні худоба, а на вулиці злодій. Я все маю вражіння що кожен засудженець має жаль до власної суспільності за те що нічого не дала йому в життю за виїмком суду і шибениці! Се ж страшне! Так далі не може бути се велика прогалина у нашім народнім відродженню, яку на будуче має виповнити «Українське крайове товариство охорони дітей». Одним словом треба чувати над життям дитини від перших хвиль її життя, а тоді і тільки тоді матиме суспільство право до серця тої дитини» ЦДІАЛ, ф. 572, оп. 1, спр. 1.

Після повернення з заслання митрополит Львівський Кир Андрей Шептицький особисто очолив працю з приготування статутів товариства «Захист» для сиріт у Львові, які були затверджені 13 березня 1918 р. ц.к. Намісництвом. У статуті було зазначено ціль товариства: «Bихованє сиріт обох полів, обох обрядів і обох народностей, котрі не мають нікого хто би хотів ними занятися, або дітий котрі через занедбанє у вихованню могли б вирости на шкідливих членів суспільности» 23 березня 1918 р. у Львові у соборі св. Юра. Кир Андрей відкрив перші Загальні збори товариства «Захист» ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт. На зборах він пояснив потребу існування цієї організації та надав слово о. Василю Лициняку, який зачитав статути Товариства, метою якого було: «Oсновання домів для сиріт щоби через поміщенє в них сиріт під проводом укваліфікованих сил дати дітям старанне релігійно-моральне вихованє в українському дусі, а через шкільну науку зглядно фахове виобразованє їх в ремеслі, промислі, торговлі, або других практичних заводах забеспечити їм будучність, а також опікуватись по опущеню захисту через уділюванє стипендій на дальше образованє, підмог на закупно фахових знарядів, вивінованє (посаг) і тим подібне». ЦДІАЛ, ф. 572, оп. 1, спр. 13, Статути, протоколи товариства «»Українського сирітського захисту ім. А. Шептицького в м. Львові.
Втікаючи від лихоліття І світової війни, інтерновані російською окупаційною владою галичани знаходили прихисток на теренах Великої України. Зокрема, про значну присутність галичан у Приазов’ї, які втікали від військових дій, описує у листі до Кир Андрея капелан о. Василя Кулик, який душпастирював у військовому полку німецької армії, яка квартирувала у липні 1918 р. в м. Маріуполі. Отець зазначає, що до революції у порті м. Маріуполя працювало до 1000 полонених, які жили у бараках, а коли з війною рух у порті припинився, полонені розійшлися по селах шукати роботу. Згідно з даними польського комітету допомоги, у Приазов’я було вивезено близько 3 000 галичан (в основному з Карпат і Поділля, регіонів, де були тривалі бої). Більшість біженців ходили на богослужіння або до римо-католицького костелу, або до російської церкви, відповідно до політичного настрою. При станції Волноваха було близько 250 осіб з Княжолуки і Вістович, які перебували у крайній нужді і хотіли б вернутись. У Новоспасівці галичан було близько 180 осіб (з Дернева коло Камянки-Струмилової). Усіх їх непокоїла будучність: «Тут брак всього, а вдома суд і арешт». Отець Василь пробував організувати життя українських громад, щоб побудувати каплицю у Маріуполі, але не міг знайти інтелігентної людини, яка б цим зайнялась. Отець відправляв постійно Літургії у римо-католицькому храмі Маріуполя і час до часу їздив по селах, а про час богослужіння повідомляв через місцеву (російсько-українську) газету «Наше життя». Знав отець і про громаду у Бердянську (близько 100 осіб), але оскільки це було поза територією полку, де отець був капеланом, а полковник не дозволяв отцю виїжджати за місто без охорони вояків. ЦДІАЛ, ф. 201, Оп. 4 в, Спр. 1847, Лист о. Василя Кулика, 18. 07. 1918 р.
Із заслання Кир Андрея звільнили за зверненням православних Єпископів у березні 1917 р. уряд Керенського а у вересні він уже повернувся у Галичину, яка тепло зустріла Царського в'язня який робив чимало дипломатичних зусиль у час Версальського мирного конгресу по визнанню України як незалежної держави, але нажаль його голос не був почутим.
У повоєнний час коли митрополит Андрей Шептицький повернувся з полону в Росії, він всеціло посвятився харитативній праці. Важливо, що не лише Галичину, але і Велику Україну обіймав турботою Кир Андрей, хоч на східних теренах успіхи праці були скромнішими, ніж у Галичині. Дослідниця п. Наталія Діанова зазначає, що влітку 1918 р. Кир Андрей відвідує монастир у Шаргороді на Поділлі і має зустрічі з православним духовенством, якому надає харитативну допомогу і заохочує до співпраці як християн.
На початку 1920-х років митрополит збирав кошти не лише в Польщі, але й Ватикані, Голландії, Бельгії, країнах Америки, до цього залучав Міжнародний Червоний Хрест. З його ініціативи та фінансової підтримки було відкрито дитячі ясла та «порадню» для матерів.

Під патронатом та опікою Кир Андрея діяв Український центральний комітет допомоги безробітним і вбогим, що спільно з чернечими Чинами і Згромадженнями шукав джерела матеріальної та моральної допомоги знедоленим, реєстрував страйкові комітети та ін. Митрополит підтримував Комітет допомоги жертвам повені у Коломиї, діяльність Українського крайового товариства опіки над інвалідами, Фонду вдів і сиріт греко-католицьких священиків. Товариство охорони воєнних могил упорядковувало могили стрільців і старшин легіону УСС і УГА на Янівському цвинтарі у Львові, а також у Станіславові, Тернополі, Золочеві, Рогатині, Бережанах.

Митрополит Андрей Шептицький був членом Палати вельмож австрійського парламенту (1901–1914), віце-маршалком Галицького крайового сейму (1901–1914), де послідовно обстоював справи народної освіти, соціального захисту знедолених та українсько-польського порозуміння у сеймі. Кир Андрей заохочував греко-католицьке духовенство Львівської архиєпархії до участі у народному просвітницькому русі, підтримуючи працю товариств, які займалися освітою як молоді у товаристві “Рідна школа”, так дорослих у “Просвіті”. Ці структури часто очолювали душпастирі. Богословське наукове товариство, створене у 1923 р., згуртувало науковців-теологів, з метою плекання богослов’я, підвищення рівня освіти духовенства. У 1928 р. була відкрита Львівська Богословська академія, яка стала вищим навчальним закладом Греко-Католицької Церкви для українців ГаличиниС.І. Гнот, Культура доброчинності як вияв гуманізму: Греко-Католицька Церква в Другій Речі Посполитій, в «Наука. Релігія. Суспільство» № 2/2011.
На богословському і філософському факультеті викладала плеяда визначних професорів. Зокрема, Кир Андрей викладав мистецтвознавство (а коли він не міг ходити, то приймав студентів на аудієнціях в митрополичих палатах). Ректором ЛБА був о. Йосиф Сліпий. До професорського складу входили Ярослав Пастернак, Іван Крип’якевич, Микола Чубатий. Свідченням співпраці інтелігенції з греко-католицьким духовенством, мирянами та науковцями є листування А. Шептицького і Й. Сліпого з академіком К. Студинським – головою НТШ, а також з о. Йосафатом Скрутнем, ЧСВВ, або ж листування Й. Сліпого, А. Шептицького з Я. Гординським – істориком літератури, професором Академічної гімназії у Львові; А. Шептицького з істориками М. Андрусяком, І. Крип’якевичем, С. Томашівським, О. БарвінськимС.І. Гнот, Культура доброчинності як вияв гуманізму: Греко-Католицька Церква в Другій Речі Посполитій, в «Наука. Релігія. Суспільство» № 2/2011.
Кир Андрей прагнув акредитації Римом Львівської богословської академії як університету, однак його звернення не осягнули результату. Дослідниця Ліліана Гентош мотивує брак визнання політичними обставинами, адже акредитація трактувалася б, – як твердив апостольський нунцій Ф. Кортезі, – знаком «підтримки інтелектуального центру для націоналістів, що не було б прихильно прийнятим польським урядом». Кир Йосиф Сліпий в 1930 р. у Римі порушив справу акредитації і згодом твердив, що одружені-священники викладачі і небажання Кир Андрея впроваджувати обов’язковий целібат до свячень семінаристів, – це ще одна причина упереджень у Конгрегації семінарій та університетів Апостольського Престолу у Римі. Прихильно про працю ЛБА як культурного, духовного та інтелектуального центру греко-католиків писав префект Конгрегації Східних Церков Є. Тіссеран, однак політичні обставини складалися не на користь задуму праведного Кир Андрея. Ліліана Гентош, Митрополит Шептицький: 1923-1939. Випробування ідеалів, Львів 2015.
У Галичині на початку служіння Кир Андрея Шептицького у освітній ділянці виховання української молоді діяли громадські культурно-просвітницькі товариства, серед них – «Рідна школа», яке розвивало початкову школу для молоді та видавало базові підручники з української мови й математики, тоді як «Просвіта» працювала над поширенням писемності та опікувалась виданням просвітницької літератури для дорослих. Зокрема, «Просвіта» ініціювала створення хліборобських освітніх курсів, видання літератури та вишкіл вчителів. Ярослав Камінецький у статті про фахове українське шкільництво зазначає, що у 1909 р. (на Першому просвітньо-економічному конгресі у Львові Товариства «Просвіта») М. Коцюба у доповіді «Садівничо-господарське заведення Товариства «Просвіта» в Милованню» запропонував створити першу українську сільськогосподарську школу в с. Миловання біля м. Снятина на Станіславівщині. Закуплена і передана митрополитом А. Шептицьким «Товариству вакаційних осель» і «Просвіті» земля та нерухомість стала базою для сільськогосподарської школи. У справі розбудови школи з «Просвітою» співпрацювали кілька душпастирів: о. Тит Войнаровський, референт Кир Андрея у економічній сфері, а у с. Миловання – о. Микола Бачинський, парох, який вважав, що фахова сільськогосподарська школа (на зразок фахових шкіл Данії) буде середовищем співпраці селян, інтелігенції та духовенства. Школа діяла з 1910 до 1939 рр. У ній проводили вишкільні курси для молоді із садівництва, городництва рільництва, бджільництва, агрономії, викладали основи метеорології. Школа мала на меті аграрний вишкіл молоді за кращими європейськими зразками Я. Камінецький, Роль митрополита Андрея Шептицького в розвитку українського фахового шкільництва Галичини, у:: Андрей Шептицький, упоряд. та наук. ред. Д. Герцюк, П. Сікорський. Львів 2016.
Народна лічниця була задумана Кир Андреєм Шептицьким як місце оздоровлення найбідніших верств населення. Оскільки у Галичині була відсутня діагностика туберкульозу, то це призводило до його масового поширення та значної смертності. Тому у Народній лічниці у Львові вперше був встановлений рентгенапарат для масового огляду населення, відкрито хірургічне та фтизіатричні відділення під проводом др. Євгена Озаркевича. Кошти на Лічницю з 1903 до 1938 р. збирали українці не лише в Галичини, але й в США і Канаді. Кілька тисяч доларів митрополит особисто передав на боротьбу з туберкульозом. У 1921 р., коли серед дітей краю поширилася епідемія трахоми (захворювання очей), за браком приміщень ізолятор було влаштовано в митрополичих палатах. Кир Андрей дбав і про розвиток мережі санітарно-лікувальних закладів на Прикарпатті, зокрема у Гребенові діяла сірко-воднева купальня “Андрей” та санаторій для священників.
13 грудня 1931 р. у спільному пастирському посланні митр. Андрей та єпископи Галицької провінції вказали на спровоковані війною смерті та каліцтва, на нужду вдів, сиріт і старців. Серед цих випробувань фальшиві пророки сіють полум’я ненависті і бунту, схиляючи до суспільного перевороту. Ліком на горе знедолених є обов’язок багатших людей помагати біднішим як вияв діяльної любові ближнього і милосердя не словами, але ділами. Адже Господь Бог віддячує за милосердя, як пише євангелист Матей: «Що ви одному з найменших вчинили, це ви мені вчинили» (Мт. 25, 46). Наприкінці послання єпископи закликали по змозі допомагати нужденним та бідним. Працю мав очолити парох, а у єпархіях були створені “Союзи милосердя”, які діяли у кожній парохії, щоб спільними зусиллями “облегшити нужду, отерти сльозу, накормити невинні, нещасні діти, рятувати вдовиці і сироти, нести поміч нездібним до праці інвалідам”. Спільне пастирське послання Кир Андрея та єпископів з приводу пацифікації українців, 13 жовтня 1930 р.
Кир Андрей розумів, що будь-які суспільно-культурні та харитативні ініціативи потребують коштів, а тому заохочував душпастирів співпрацювати з українською кооперацією – “Маслосоюзом”, “Центросоюзом”, “Народною торгівлею”, розвивав фінансові структури Земельного іпотечного банку, страхового товариства і банку “Дністер”, серед засновників якого 1892 р. було 137 священиків (1898 р. у товаристві було застраховано 1 808 церков). Львівська страхова компанія “Карпатія” (створена 1911 р.; голова наглядової ради – Кость Левицький) теж діяла під протекторатом А. Шептицького; до ради директорів входив о. Тит Войнаровський. Див. Оксана Пасіцька, Львівський Манчестер і Галицька Каліфорнія: соціально-економічна діяльність українців Галичини (20-30 ті роки ХХ ст.), Львів 2019.
кооперативи і підприємства, підтримані Кир Андреєм, були соціально відповідальними за працевлаштованих робітників і стали складовими соціального проекту становлення заможного українського суспільства. Кир Андрей розумів, що добробут середнього класу створює соціально стабільний прошарок свідомих громадян, а їхні родини є тими цеглинками, з яких будуєтьтся “Рідна Хата” української державності.

Виявом практикування християнського милосердя, яке проявляв Кир Андрей щодо вірних і духовенства, була індивідуальна допомога, що її митрополит уділяв людям, які до нього зверталися. Кореспонденція з фонду Митрополичої консисторії нараховує десятки справ із сотнями листів-звернень з проханнями про різноманітну допомогу, починаючи від потреби дрів та їжі, лікування та навчання, – до прохань на підтримку наукових та освітніх ініціатив. І всьому цьому масиву більших чи менших потреб людей та інституцій кир Андрей справедливо і відповідно до можливостей приділяв увагу, хоч і розмір допомоги не завжди був тим, який бажали отримати заявники. Окрім вдовичо-сиротинського фонду Кир Андрей допомагав адресно одиноким багатодітним вдовам священників. Катерина Селянська, вдова священника мала сім малолітніх дітей і для їх освіти просила допомоги Кир Андрея, який взяв дітей під опіку і дехто з них за його підтримки здобули вищу освіту. Дочка Катерини Марія навчалася медицини у Празі і згодом у листідякувала Кир Андрею за підтримку, син Остап здобув також медичну освіту як лікар працював у м. Кути, Борислав, Львові. Кир Андрей був хресним батьком доньки Остапа Віри. У час ІІ світової війни рятував родину і виїхав у Німеччину під час наступу радянських військ, але коли було потрібно оперувати хворого у шпиталі Дрездена залишився під час бомбардування з хворим і загинув. Дочка його Віра Вовк з матір’ю виїхали у Бразилію, де вона стала учителькою української мови і відомою письменницею книг для дітей.
Такі ланцюжки милосердя є характерним плодом харитативної праці праведного Кир Андрея і є виявом благовоління віри перед лицем військових дій які примножувала влада для збереження влади на землях багатостраждальної землі України, яка зазнавши випробувань тоталітарних режимів зберегла християнську ідентичність і дух кооперації на яких уже сьогодні у час новітньої військової агресії використовують сучасні українці у боротьбі з російським агресором.


о.Полікарп Марцелюк, ЧСВВ

Категорія: Новини
Перегляди: 42